ВРЕ́М’Я, вре́м’я і вре́мені, с., діал. Час. Дівчино-серденько! Жартуй, поки є врем’я (Греб., І, 1957, 54).
◊ Во вре́м’я о́но, заст., ірон. — за давніх часів. Колись то ще, во врем’я оно, Помпілій Нума, римський цар,.. Втомившись пишучи закони, Пішов любенько погулять І одпочить (Шевч., II, 1953, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 758.