ВРО́ДА (УРО́ДА), и, ж. 1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд. Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис, 1864, № 8570); Лице [парубка] довгобразе — козаче; ні високого, ні низкого зросту, — тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода (Мирний, II, 1954, 32); Її пишна дівоча врода розцвіла цвітом краси, радості і щастя (Ле, Опов. та нариси, 1950, 156).
На вро́ду — на вигляд. Дочка була дуже гарна на вроду дівчина (Н.-Лев., III, 1956, 290).
2. Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, уродливість. — Нащо мені врода, Коли нема долі, нема талану!.. (Шевч., I, 1951, 93); Клейнод уроди На губоньках твоїх ще червоніє, І щоки ще цвітуть квітками в тебе (Барв., Опов.., 1902, 200); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Гончар, І, 1954, 205).
3. перен., розм. Красива, вродлива людина. — Спи, любий синоньку! спи моя врода! (Л. Укр., I, 1951, 342).
4. перен., заст. Сукупність природних явищ, які милують зір; гарні краєвиди. Чим дальше їдеш, тим краща врода: пішли і долинки з прогалинами, як рута, зеленими, і яри з проваллям (Стор., І, 1957, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 759.