ВРОДЛИ́ВЕЦЬ (УРОДЛИ́ВЕЦЬ), вця, ч. Те саме, що кра́сень 1. — Мій побратим зветься Устимом Васильовичем, перший комуніст і найкращий парубок на всі довколишні села — вродливець та й годі! (Стельмах, Прарда.., 1961, 131); — Даю голову на відруб, що з ними [бійцями полку] нічого поганого не трапилось, — запевнив Павка Македон, оптиміст і вродливець (Гончар, III, 1959, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 760.