ВРОДЛИ́ВИЙ (УРОДЛИ́ВИЙ), а, е. 1. Який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий. Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий (Номис, 1864, № 1673); — Вулкасю милий, уродливий! Мій друже вірний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене? (Котл., І, 1952, 207); У Брянського юнацьке вродливе обличчя з тонкими рисами (Гончар, І, 1954, 19).
2. рідко. Який добре вродив. Снопи великі, жито вродливе (Фр., III, 1950, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 760.