ВРО́ЗКИД (УРО́ЗКИД), рідко ВРО́ЗКИДЬ (УРО́ЗКИДЬ), присл. 1. Не разом, окремо, розкидано. Люди врозкид розляглися в траві (Горд., Чужу ниву.., 1947, 233); При використанні мінеральних добрив під кукурудзу весною найкращі результати дає внесення їх перед культивацією зябу не врозкид, а локально (Хлібороб Укр., 2, 1964, 9).
2. Розкидаючи руками, вручну. Береза бородавчаста, осика, тополя, верба. Насіння висівають врозкид, відразу ж після його збирання (Колг. енц., I, 1956, 720).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 760.