ВРО́ЗСИП (УРО́ЗСИП), присл. 1. Те саме, що вро́зтіч. Крилами думоньки тріпочуть, порядку слухати не хочуть, розбили всі шеренги вмить! І врозсип те крилате військо на життьовеє бойовисько з тісної хати в світ летить (Л. Укр., І, 1951, 279).
2. Не разом, уроздріб (у 1 знач.). Побачив [Наливайко] з могили, як на схід урозсип вискочило з-за лісу шість вершників (Ле, Наливайко, 1957, 307); // У різних місцях, розкидано. У Божовці хати не стояли одна проти однієї, а.. урозсип (Вовчок, Вибр., 1946, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 760.