ВСЛУ́ХАТИСЯ див. вслуха́тися.
ВСЛУХА́ТИСЯ (УСЛУХА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, ВСЛУ́ХУВАТИСЯ (УСЛУ́ХУВАТИСЯ), уюся, уєшся і рідко ВСЛУХО́ВУВАТИСЯ (УСЛУХО́ВУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВСЛУ́ХАТИСЯ (УСЛУ́ХАТИСЯ), аюся, аєшся, док., у що і без додатка. Напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися. Коли.. вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (Коцюб., II, 1955, 230); Чим довше вслухувався Іван у той бренькіт над своєю головою, тим більше йому здавалося, що душа його впливає в якийсь новий світ (Фр., III, 1950, 128); І вдивлявся Юхим у сизі шелюги над Дніпром, услуховувався в шепіт примерзлих пісків (Ле, Вибр., 1939, 132); Як же вслухався у се Наум та як розходивсь! (Кв.-Осн., II, 1956, 76); Вслухайся — шелест сюди долітає (Дор., Серед степу.., 1952, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 767.