ВСТАВЛЯ́ТИ 1 (УСТАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВСТА́ВИТИ (УСТА́ВИТИ), влю, виш; мн. вста́влять; док., перех. 1. Вкладати, уміщувати щось у середину чого-небудь. Він день у день коло хати порається. Оббив зокола й зсередини; трухляве дерево викидає,.. вставляє — ціле (Мирний, II, 1954, 216); Він устромив держално в ту мутру біля передка, куди фурман уставляє батіг (Смолич, Мир.., 1958, 185); Охрім Бандура вставляв у свій кулемет все нові й нові стрічки (Кучер, Чорноморці, 1956, 129); * Образно. Дурному свого розуму не вставиш (Укр.. присл.., 1955, 250); // Укріплювати в чому-небудь, вправляти в щось. Склярі вставляють скло (Мур., Наша вулиця, 1949, 6); Згодом Сашко вже їздив на жатці, правив сівалкою, вмів наклепати косу і знав, як вставити клепку, коли розсохнеться діжка (Рад. Укр., 30.ХІ 1962, 3); Уставити зуби; * У порівн. Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (Коцюб., І, 1955, 418); // Просувати щось у що-небудь. Марина зачмихала; Мар’я сунула їй кулака під бік і, одіпхнувши геть від дверей, вставила у них голову (Мирний, III, 1954, 180).
◊ Вставля́ти (вста́вити) кле́пки (кле́пку) див. кле́пка; Вставля́ти па́лиці в коле́са кому — перешкоджати комусь здійснити що-небудь. Трапляються навіть такі горе керівники, які вставляють передовикам палиці в колеса (Рад. Укр., 17.V 1961, 1).
2. що і без додатка. Говорити, включаючи свої слова в чиєсь мовлення. Прокопович завів розмову про покійного Моссаковського, згадав, де вони стрічались, про що розмовляли, а гість ледве вставляв слівце (Н.-Лев., III, 1956, 31); Він мінився на виду, вставляв не до речі репліки (Ле, Міжгір’я, 1953, 223); Пан хвалиться виграшем, панич — нежданим гостюванням, а вона [пані] і собі слово уставе [уставить] (Мирний, III, 1954, 161); — Я знаю лікаря, який лікує ледарів.. — А брехунів? — єхидно вставила задерикувата дівчинка (Ів., Бел. очі, 1956, 54); // Вносити, вводити в твір. Балабуха писав ті байки й вірші, вставляючи прізвища чоловіків та молодиць (Н.-Лев., III, 1956, 153).
ВСТАВЛЯ́ТИ2 див. уставля́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 768 - 769.