ВСТАВНИ́Й (УСТАВНИ́Й), а́, е́. Який уставляють у що-небудь. Написала вставну главу до "Жалю" (Л. Укр., V, 1956, 54); Оксен, ще веселіше поблискуючи очима, ступнув до дверей. Гнат вихопив наган, вставний зуб хижо блиснув (Тют., Вир, 1964, 305); Вставна рама.
◊ Вставне́ ре́чення (слово), грам. — відокремлене речення або слово, уставлене в інше речення, але не пов’язане з ним граматично. Основна маса вставних слів формується з уламків вставних речень, але можуть вони формуватися і з прислівників (Курс сучасної укр. літ. мови, II, 1951, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 769.