ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ), встряю́, встряє́ш, недок., ВСТРЯ́ТИ (УСТРЯ́ТИ) і ВСТРЯ́НУТИ (УСТРЯ́НУТИ), ну, неш, док. 1. у що і до чого, розм. Втручатися, вплутуватися в яку-небудь справу. Завжди вона встряє не в свої справи (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 252); — А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне (Мирний, III, 1954, 274); // У сполученні з віддієслівними іменниками означає: починати дію, виражену відповідним іменником; брати участь у чому-небудь. Я ж думаю, що нам у львівські сварки нема рації встрявати (Л. Укр., V, 1956, 420); Їм [матросам] треба було висісти на глухий берег і встрявати в сухопутну битву (Ю. Янов., II, 1958, 200); Його ображало, що якийсь наймит.. устряв до розмови, як з рівними (Коцюб., II, 1955, 140).
2. між кого, розм. Потрапляти куди-небудь, опинятися де-небудь. — Йосипе! — обізвався Яків, — і чого ти устряв між жінок? — Геть покинь їх, іди сюди (Мирний, IV, 1955, 51); // до чого. Входити, вступати до організації) товариства і т. ін. Хто встрявав до такого братства, той на все життя набиравсь у йому пошани до просвіти (Н.-Лев., І, 1956, 182).
3. у чому, діал. Застрявати. Митрунько ліз якось попереком та й устряв у плоті (Март., Тв., 1954, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 769.