ВСТРЯГА́ТИ (УСТРЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВСТРЯГТИ́ (УСТРЯГТИ́), гну́, гне́ш, док., діал. 1. в що. Влазити, вгрузати. Встряг старий в солому по самі пахви (Свидн., Люборацькі, 1955, 206); * Образно. Кожне слово було важким і, ніби цвях, встрягало в мозок (Коз., Вибр., 1947, 31).
2. поміж кого. Устрявати (в 2 знач.). Не раз і не два сам Сміт, бувши під джмелем, устрягав поміж танцюристів (Ю. Янов., II, 1958, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 770.