ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ), а́ю, а́єш і ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСУ́НУТИ (УСУ́НУТИ), ну, неш, док., перех. 1. Уводити, вкладати, всаджувати щось у середину чого-вебудь; впихати. Катерина присуває до шафи крісло, всуває руку в посуд, і пальці її намацують метал (Вільде, Сестри.., 1958, 101); Упоперек же і не кажи її [хворостину] всунути у світлицю, бо.. довга була (Кв.-Осн., II, 1956, 158); Одягаючись, ви думаєте про те, що сьогодні ви перший раз летите на аероплані, натягаєте сорочку на ноги, а голову намагаєтесь усунути в ліву штанину (Вишня, І, 1956, 204).
2. розм. Те саме що взува́ти. — Слухай, стара, чого це ти все босоніж ходиш, подумають люди, що тобі її ноги всунути немає в що (Коп., Земля.., 1957, 138).
3. перев. док. Непомітно або насильно дати щось кому-небудь у руки; втиснути. — Їжте, їжте, не сумнівайтесь, — припрошує Мар’ян і невміло всовує кусень в червоні пальці дукача (Стельмах, Хліб.., 1959, 31); Усунули мені в руку [гроші] та й годі (Мирний, III, 1954, 124); Дружина.. голови.. всунула свого серпа Павлові в руки (Ле, Ю. Кудря, 1956, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 771.