ВТО́ПЛЕНИЙ (УТО́ПЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до втопи́ти 1, 4; // у знач. прикм. Пливе, пливе [рибалонька кучерявий]… от-от доплив! Пірнув, виринає — І утоплену Ганнусю На берег виносить (Шевч., І, 1951, 167); У ставу знайшли утоплену Катрю ковалеву… (Головко, II, 1957, 14); // у знач. ім. вто́плений (уто́плений), ного, ч.; вто́плена (уто́плена), ної, ж. Те саме, що вто́пленик, вто́плениця. Утоплений лежав донизу лицем (Трубл., II, 1955, 270); Кривоносові з першого погляду видалось щось знайоме в обличчі утопленої — з горбинкою ніс, розкинуті крильцями брови (Панч, III, 1956, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 775.