ВУГЛЯНИ́Й, а́, е́. 1. Прикм. до ву́гіль. — П’ятдесят років на шахті, знаю, як ідуть вугляні шари, і скільки ми вибрали… (Ю. Янов., І, 1958, 454); До пари, яка подається в продувні чани, завжди чомусь потрапляє сажа, постійно є в ній вугляний і всякий інший пил (Шовк., Інженери, 1956, 183); // У якому знаходиться та видобувається кам’яне вугілля. Як я люблю тебе, мій краю вугляний, твій кожний камінець, твою билину кожну (Сос., Так ніхто.., 1960, 33); // Признач. для добування вугілля, зберігання його і т. ін. Андрусь.. з хати приніс мене на коркошах і посадив на вугляній скрині (Фр., IV, 1950, 187); // Зробл. з вугілля. Вугляний стрижень. 1. Який має колір вугілля. Він [Юра] всотував у себе світ своїми вугляними широкими очима, був тихий і лагідний (Перв., Невигадане життя, 1958, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.