ВУ́ЖИК, а, ч. Зменш. до вуж. * У порівн. Маленький, висохлий за літо потічок безшумно звивався чорним вужиком серед пожовклих трав (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 782.