ВУСИ́ЩА, и́щ, мн. (одн. вуси́ще, а, ч. і с.). Збільш. до ву́са 1-3. — Що за страшний був той дядько!.. Очі здорові, як у пугача, червоні вусища, як у старого кота (Н.-Лев., І, 1956, 74); [Іван Степанович:] Се ще не вуси,.. а от як виростуть, то будуть вусища! (Кроп., V, 1959, 111); Хлопчина стрічав по дорозі якогось зовсім-зовсім особливого, небаченого жука з довгими вусищами (Донч., II, 1956, 528).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 789.