ВУХА́НЬ, я́, ч. 1. зневажл. Про людину, яка має довгі вуха. Махиня поглянув на Віктора.. — Я тебе поставлю на своє місце! Будеш ти у мене, вухань, як шовковий (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 13).
2. розм. Про зайця. Великий вухань, міцно підкидаючи задніми ногами, стрімголов мчав із кущів (Стельмах, На.. землі, 1949, 328).
3. Різновид кажанів з довгими й широкими вухами. Вухань оселяється переважно поблизу людського житла незалежно від характеру місцевості (Звірі.. Карпат.., 1952, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 789.