ВЧА́ВЛЮВАТИ (УЧА́ВЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВЧА́ВИТИ (УЧА́ВИТИ), вча́влю, вча́виш, док., перех., розм., у що. Те саме, що вда́влювати; втискати. Дерево, притираючись до колії, вчавлювало пальці старої в зачерствілий сніг (Стельмах, Хліб.., 1959, 36); Могутній танк "ІС" наїхав на смугастий прикордонний стовп гітлерівського райху і, легко вчавивши його в руду, порепану німецьку землю, пішов далі (Рибак, Час.., 1960, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 793.