ВЧВАЛ (УЧВА́Л), присл. Галопом, великими стрибками, найшвидшим кроком (про кінський біг). Кінь скаче вчвал що сили є, щодуху (Л. Укр., І, 1951, 313); Шкапа його немовби вийшла з своєї повільної і точної.. рисі і якось боком.. пішла вчвал (Сміл., Пов. і опов., 1949, 90).
◊ Взя́ти вчвал (учва́л) — пустити коня, запряжку з місця дуже швидким кроком. Григорій Іванович — стрибнув на передню тачанку, і всі три тачанки зразу взяли учвал (Смолич, III, 1958, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 793.