ВЩЕРТЬ (УЩЕ́РТЬ), присл. До самого верху, по самі вінця; повністю. Чиста, як кришталь, та погожа вода стояла сливе вщерть з кам’яними цямринами криниці (Н.-Лев., І, 1956, 197); [Олена:] Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Кроп., I, 1958, 473); На вулиці ми зупинилися перед безтаркою, наповненою вщерть помідорами (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 15); // Дуже повно, до краю. Він хмурий і, як завжди, із вщерть набитим портфелем (Коч., II, 1956, 455); * Образно. Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть (Л. Укр., 1, 1951, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 795.