ВІВСЯ́НИЙ, а, е. 1. Прикм. до ове́с. Микита підносить з землі один колос вівсяний (Козл., Пов. і опов., 1949, 9); На голівоньці бриль з вівсяної соломи… (Забашта, Вибр., 1958, 204); За озером — поле: вівсяне, гречане… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 165); // Вигот., зготовлений із зерен вівса або з продуктів його обробки (борошна, круп). Одна молодиця показала мені житній та вівсяний хліб (Н.-Лев., II, 1956, 392); З-під них [жорен] у дерев’яну миску.. падало вівсяне борошно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Вівсяна каша.
2. Кольору соломи вівса; світло-жовтий. Такий молодий [Уланов], вродливий, з вівсяними бровами над синіми, чистими-чистими очима (Вільде, Троянди.., 1961, 347); Вівсяне волосся.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 550.