ВІ́ДБЛИСК, у, ч. 1. Сяяння відбитого світла; відсвіт на якій-небудь поверхні. Відблиски світла тремтіли на землі круг вогнища, як срібляста сітка (Коцюб., І, 1955, 219); З льохового віконця [падали] до середини бочки слабі відблиски сонячного світла (Фр., VI, 1951, 162); Відблиски полум’я переливалися в його чорних, широко відкритих очах (Гончар, I, 1954, 72); // Відтінок якогось кольору; полиск. Зоря жевріла червоним світлом, і хмари були з червоним відблиском (Вовчок, Вибр., 1937, 101); Просто проти вікна, під купою хмизу, стояв чорний, з металевим відблиском грак (Коп., Лейтенанти, 1947, 83); * Образно. І в срібних одблисках надземної музики У небі журавлів далекий ключ пливе (Рильський, І, 1960, 153).
2. перен. Відбиття якихось переживань, почуттів і т. ін. Розумні гнівні очі малої людини на мить зустрілись із зажерливими очима темної тварини, в яких світився одблиск хижої думки… (Вас., II, 1959, 8); З очей його майже не зникав відблиск прихованої хитрої посмішки (Смолич, III, 1959, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 558.