ВІДВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відвали́ти 1. Панас Кандзюба, важкий і сірий у своїй свиті, як скиба, одвалена плугом, сіяв очима нудьгу питання: куди йти? (Коцюб., II, 1955, 67); Взявши в руки грудочку бетону, відваленого від кубика під час проби на пресі, вона, показуючи його головному, провадила далі: — Бетон хоч куди (Коцюба, Нові береги, 1959, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 561.