ВІДГОРО́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відгороди́ти. Коло дому бовваніли височезні осокори, зеленів старий садок, не одгороджений од двору (Н.-Лев., IV, 1956, 307); Дід, відгороджений від Леся столом і пічечкою, ступив крок назад до дверей (Ю. Янов., І, 1954, 116); // безос. присудк. сл. В темній гущавині саду розсипаються тихі, меланхолійні звуки рояля і .. вилітають за сад, що глибоким ровом одгороджено од селянських хат (Вас., І, 1959, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 571.