ВІ́ДГУЛ1, у, ч., рідко. Те саме, що ві́дгомін 1. — Я чув відгул гармат (Мал., II, 1956, 65); І над одгулами прибою у барвінковій вишині Йдуть хмари темною юрбою (Перв., І, 1958, 246).
ВІДГУ́Л2, у, ч., розм. Звільнення від роботи на день або кілька днів як компенсація за понаднормову працю. Приїздять же мало не щодня з Києва ковалівці, коли трапляються їм вільні дні, чи на відгул, а то й просто у відпустку (Кучер, Прощай.., 1957, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 574.