ВІДДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ВІДДА́ТИ, да́м, даси́, док. 1. перех. Повертати назад взяте (позичене, дане, привласнене, належне). Коли прийде віддавати, то нема що дати (Номис, 1864, № 10625); — Досить уже, підвередитесь, — жінка з внутрішнім побоюванням і вдячністю кілька разів зупиняла парубка, але він довго не віддавав їй заліплену лопату (Стельмах, II, 1962, 270) ; — Ох мені лихо! загубила хустку… Коли б хто підняв та віддав (Кв.-Осн., II, 1956, 18); — Віддати дитину назад якось ніяково… Сам просив, щоб дали… (Коцюб., І, 1955, 440).
◊ Віддава́ти (відда́ти) бо́гові (бо́гу) ду́шу, заст. — умирати, гинути. Стояла люта зима.. Багато тоді народу померзло — забило їх під лиху хуртовину, закидало, замело снігом — там богу й душу оддали (Мирний, II, 1954, 294).
2. перех. Виділяти із себе тепло, холод і т. ін. в навколишнє середовище. Вода повільніше нагрівається і повільніше віддає тепло, а суша навпаки (Фіз. геогр., 1956, 83); Він [гемоглобін] має здатність легко приєднувати кисень і так само легко його віддавати (Шк. гігієна, 1954, 78).
3. неперех., чим, за що, перен., розм. Віддячувати за що-небудь, платити такою ж мірою. [Петро:] Його повинність дітей до розуму довести… А їх повинність — віддати батькові тим добром, що за його поміччю добули… (Мирний, V, 1955, 182); До мене самої він і тоді і потім був таким уважним, що коли б хотіли віддати мірою за міру, то певне 6 знов математика зрадила б (Л. Укр., V, 1956, 345).
4. перех. Давати, передавати, вручати комусь кого-, що-небудь. Він такий педант, що тільки в руки адресатові віддає рекомендовані листи (Л. Укр., V, 1956, 351); — Піду! — сказала Василина. — Посесор звелів мені вернутись сьогодні, він оддав гроші вперед зарік (Н.-Лев., II, 1956, 75); Він ніс при собі терміновий пакет, який мав віддати у власні руки контр-адміралу Багрову (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
5. перех. Давати комусь що-небудь для користування, у власність; відмовлятися від чого-небудь свого на чиюсь користь. Половину будинку пані оддавала якимсь паничам піднайми (Вовчок, 1,1955,259); Він [Маковей] оддавав свій спирт Хомі (Гончар, І, 1954, 110); Якби я багатий, То оддав би я все золото Оцій Катерині (Шевч., II, 1953, 129); Низьку Маланку зовсім затерли.. Вона не слуха.. Що там! І так відомо. Се вже знають, що землю оддали людям (Коцюб., II, 1955, 77); // розм. Подавати на стіл їжу. Сяк-так віддавши вечерю, Маруся пішла до корів (Кв.-Осн., II, 1956,38); — Робота моя неважка, — витоплю піч, зварю їсти, віддам — і вільна на увесь день (Мирний, III, 1954, 74); // перен. Присвячувати комусь або чомусь що-небудь (пісні, думи тощо). Кожну думу, кожну пісню я Вітчизні віддаю (Сос., Щоб сади.., 1947, 131); // перен. Витрачати час, сили, здоров’я і т. ін. на що-небудь. Відчуваю.. правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров’я оддає для спільного і дорогого нам діла (Коцюб., III, 1956, 236); Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд, Як гаряче молюся і бажаю Для твого щастя свій віддати труд! (Фр., XIII, 1954, 324); // перен. Жертвувати кимсь або чимсь заради кого-, чого-небудь. До нас ходіте усі, хто за правду Не жалує життя оддать (Л. Укр., І, 1951, 55); Вона віддала свого сина за щастя народів усіх (Сос., Солов. далі, 1957, 31).
◊ Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (се́рце) кому — щиро, віддано любити когось. Франка оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто "в поті чола" добуває хліб (Коцюб., III, 1956, 37); Віддава́ти (відда́ти) ду́шу (життя́) за кого, що — умирати, жертвувати собою ради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й готов за тебе душу оддати (Н.-Лев., II, 1956, 61); Віддава́ти (відда́ти) ті́ло землі́, заст. — ховати, хоронити когось.
6. перех. Давати щось куди-небудь або кому-небудь з певною метою. Віддаю свою працю до друку (Мирний, V, 1955, 376); Інші подарунки вона ставила далі, або віддавала меншій сестрі сховати (Л. Укр., III, 1952, 485); Бату-хан віддавав город війську на грабунок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 482); // Відправляти когось куди-небудь з певною метою (в науку, найми, військо й т. ін.). Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! (Шевч., І, 1951, 242); — О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (Коцюб., II, 1955, 17); Другого дня Тараса віддали в науку до якогось маляра (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 51).
◊ Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) — ставити в умови приниження, зневаги, знущання; зводити нанівець. Та хто ж своє щастя віддасть на поталу? (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 150); [Калеб:] Будь певен [учителю], що ми тебе на глум не віддамо молодикам (Л. Укр., III, 1952, 69); Віддава́ти (відда́ти) під суд (до су́ду) — порушувати проти когось судову справу. Чоловік з злості зробить яке лихо другому.. Хоч його і під суд віддадуть, ..він.. надіється, що йому усе так і минеться (Кв.-Осн., II, 1956, 395); — А що, любенький, спіймали? ..Треба тобі було того? А тепер громаді біда, треба тебе пильнувати, поки не буде нагоди віддати тебе до суду (Фр., II, 4950, 18).
7. перех., за кого. Видавати кого-небудь заміж. Умовляли [старости] .. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Григ., Вибр., 1959, 36); Співає Мар’яна: "Оддай мене, моя мамо, Та не за старого.." (Шевч., І, 1951, 158); [Максим:] Вірю тобі, моє серце, А що скаже мати? Не віддасть тебе за мене. Бо я небагатий! (Кроп., II, 1958, 93).
Віддава́ти (відда́ти) за́між — одружувати дочку. — У батька ще дві дівки, треба їх заміж віддавати (Фр., І, 1955, 85); Вона оддасть її заміж. За хазяйського сина. Дівка здорова, чиста, хоч води напийся (Коцюб., II, 1955, 14).
8. перех., розм. Продавати за певну ціну. [Xимка:] А скілько за неї [хату] просять? [Іван:] Хвалились люди, за п’ятсот віддають… (Мирний, V, 1955, 246); В мене овесець важненький, дешево віддам (Кв.-Осн., II, 1956, 10); // Платити за куплене. — Що ти зробиш йому, гладкому? — думав Андрій.. Він худобу пожалує швидше, бо оддав гроші за неї (Коцюб., II, 1955, 50).
9. перех. У сполученні з іменниками (переважно дієслівного походження) означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника.
◊ Віддава́ти (відда́ти) го́лос — голосувати за кандидата під час виборів. Велике щастя, велика честь обирати свою рідну владу, віддавати свої голоси кращим в кращих людей.. Батьківщини (Рад. Укр., З.ІІІ 1957, 1); Віддава́ти (відда́ти) данину́ — ідучи за загальноприйнятими положеннями, настановами, приділяти чому-небудь увагу, виявляти до чого-небудь інтерес. Незважаючи на те, що цею [цією] повістю ["Петрії і Довбущуки"] Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (Коцюб., III, 1956, 31); Віддава́ти (відда́ти) кома́нду (нака́з, розпоря́дження і т. ін.) кому — командувати; наказувати що-небудь виконувати. Комендант викликав кожного по прізвищу, голосно і суворо віддавав команду виходити на двір (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 160); Молодий моряк тримав мене на руках і віддавав накази стерновому та гребцям (Трубл., Мандр., 1938, 60); Який у нього енергійний голос: звик, видно, ним віддавати розпорядження (Крот., Сини.., 1948, 11); Віддава́ти (відда́ти) [на] добри́день (добри́вечір, добра́ніч) — бажати доброго дня (вечора, ночі). Гнат ішов з косовиці, Настя — з буряків. Вони розминулись, віддавши один одному на добривечір (Коцюб., І, 1955, 48); Спіть спокійно, злодійщини у нас не чути. Оддав добраніч, пішов … (Вас., II, 1959, 74); Віддава́ти (відда́ти) нале́жне (справедли́вість) кому, чому — оцінювати по заслугах, у повній мірі кого-, що-небудь. Ми [члени комісії] віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (Гончар, Людина.., 1960, 27); Віддава́ти (відда́ти) оста́нню ша́ну кому — виражати пошану до померлого, прощаючись з ним. В голубе квітневе небо вдарили раптом рушниці, віддаючи останню шану політрукові і його бойовим товаришам (Цюпа, Три явори, 1958, 21); Вдарив і дзвін похоронний… Нічого, мабуть, ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать (Граб., І, 1959, 137); Віддава́ти (відда́ти) па́льму пе́ршості кому, чому — ставити на перше місце когось, щось. Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму-тобі віддаю! (Дмит., В обіймах сонця, 1958,109); Віддава́ти (відда́ти) перева́гу кому, чому — визнавати кого-, що-небудь кращим порівняно з іншими. Батько мій не дякував поетам, А точніше— він їх не читав, Перевагу віддавав газетам (Дор., Тобі, народе.., 1959, 54); Це такі легкі, ніжні вірші,.. що, читаючи їх, не знаєш кому оддати перевагу (Коцюб., III, 1956, 41); Віддава́ти (відда́ти) пова́гу кому — поважати когось. Зевес їй оддавав повагу І посилав од столу брагу. Яку Юнона лиш пила (Котл., І, 1952, 217);
Віддава́ти (відда́ти) поклі́н (уклі́н) кому, чому — вклонятися. Всяк віддавав йому поклін І слово добреє завсіди (Фр., X, 1954, 171); Віддавши поклін господареві, вони почали розглядатися по кімнаті (Панч, Гомон. Україна, 1954, 92); Віддава́ти (відда́ти) приві́т (привіта́ння) кому — вітати кого-небудь. Раптом з другого боку танка підходить хтось поранений і віддає привітання: "Здрастуйте, товариші!" (Ю. Янов., І, 1954, 52);
Віддава́ти (відда́ти) ра́порт кому — рапортувати. Я, епохо, скажу тобі, Рапорт віддам тобі, комсомоле, Що з словом твоїм ходив у бій (Шер., Дорога.., 1957, 12);
Віддава́ти (відда́ти) салю́т кому — салютувати. Завмерли постріли на мить і стали в ряд солдати, щоб.. їй [дівчині, що загинула в Іспанії] салют віддати (Голов., Поезії, 1955, 38); Віддава́ти (відда́ти) сла́ву кому — славити, прославляти когось. Піонери.. всі хором славу віддали тому, хто нашу партію створив (Вітч., 5, 1956, 24); Віддава́ти (відда́ти) ува́гу кому, чому — зосереджувати на комусь, чомусь увагу, захоплюватися ким-, чим-небудь. Безпечний Чіпаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав уваги надзвичайному мускатові (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 13); Віддава́ти (відда́ти) хвалу́ кому, чому — хвалити кого-, що-небудь. Сміялася, на нас дивившись, жінка, Але трояндам віддала хвалу (Рильський, І, 1956, 262); Віддава́ти (відда́ти) честь кому: а) приклавши руку до головного убору, вітати когось по-військовому. Батько витягся в струнку, оддавав комусь честь (Коцюб., II, 1955, 377); б) виражати до кого-небудь повагу. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Л. Укр., II, 1951, 240); Віддава́ти (відда́ти) чоло́м кому — вітати кого-небудь. Старий батько Сидить коло хати, Та вчить внука маленького Чолом оддавати (Шевч., І, 1951, 291).
10. перех. Передавати характерні риси кого-, чого-небудь у творах літератури, мистецтва тощо; відтворювати. Як на мене, переклад віддає головне в оригіналі, — а це і є головне в перекладанні (Рильський, III, 1955, 127); Мені нестає слів, аби віддати те, що я зараз так сильно пережив (Коцюб., III, 1956, 282); Я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки (Л. Укр., V, 1956, 276).
11. неперех., чим. Мати присмак, запах чого-небудь. Сухе, жовте, аж червоне повітря віддавало горілим (Мирний, IV, 1955, 22); Променисте жовтневе повітря віддає медом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 249); На сонці гній розпарився й віддавав запахом перегною (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12); // Нагадувати собою що-небудь. Простора хата у відьми, а якось пусткою оддає (Стор., І, 1957, 90); // Мати ознаки, властивості чого-небудь. Смагляве лагідне лице віддавало молодістю (Коб., II, 1956, 556); Тишею й покоєм оддавало кругом, і в Грицька од серця помалу одлягло (Вас., І, 1959, 176).
12. неперех. Відбивати який-небудь колір, відтінок світла; відсвічувати. Світилися огні по хатах, віддаючи крізь туман жовтими кружалами (Мирний, І, 1954, 357); Зелена гарнітурова спідниця оддавала такими фарбами, як шкура гадюча (Морд., І, 1958, 163); На захід сонця — зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (Горд., II, 1959, 260).
13. неперех. Відбивати звук, відлунювати. Сам [ведмідь] пропав з очей, а важка ступа ще оддавала по полю!.. (Вовчок, І, 1955, 384); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (Бажан, Роки, 1957, 272).
◊ Віддава́ти (відда́ти) луно́ю — відлунювати. Чого тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши удесятеро, віддає луною (Дн. Чайка, Тв., 1960, 87).
14. неперех. Робити різкий рух назад (про зброю і т. ін.). Розлігся постріл, рушниця, віддаючи, дуже штовхнула Юлдаша в плече (Донч., І, 1956, 129); Кулемет затрясся, боляче віддавав у груди, та дівчина нічого не відчувала й не бачила, крім вузенького прорізу на прицілі (М. Ол., Чуєш.., 1959, 54); // безос., перен., розм. Передаватися в інше місце тіла (про біль). Віддає в боці.
15. перех., мор. Відв’язувати, відпускати, послаблювати (якір, швартові, вітрила тощо). А кораблі все йшли і йшли, віддаючи якорі на рейді (Кучер, Чорноморці, 1956, 21); Кар звелів стерновому наблизитись до берега, а Вершометові гукнув приготуватись віддати якір (Трубл., Лахтак, 1953, 37).
◊ Віддава́ти (відда́ти) кінці́ — відчалювати від берега (про судна). Корабель віддав кінці.
16. неперех., безос., розм. Теплішати. Уранці було холодно, а вдень трохи оддало (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 574.