ВІДДА́ВНА, присл. З давніх-давен, з давніх пір, з давніх часів. Поети славили в піснях віддавна Україну (Л. Укр., І, 1951, 317); Віддавна смілості й одвазі Шумить по всесвіту хвала (Рильський, 1, 1956, 316); // розм. Давно, давним-давно. — Мужики мають право на. землю. Не ми обробляємо землю, а вони. Ну, от. Я і кажу се оддавна… (Коцюб., II, 1955, 387); Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий.., так і одна громада слаба (Фр., VI, 1951, 37); І по її серці розплилося таке щастя, така надземна розкіш, таке внутрішнє вдоволення, якого не зазнала вже віддавна (Круш., Буденний хліб.., 1960, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 576.