ВІ́ДДАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до відда́ти 1, 2, 4-9. Воістину невпізнанна стала прикарпатська земля, навічно віддана справжнім її господарям (Літ. газ., 24.V 1951, 4); На тім тижні я вертаю з села в Софію і там буду собі писати і гребтись в дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання (Л. Укр., V, 1956, 152); Лежать віки, покриті пилом, Позасихала кров на них, Колишнє — віддане могилам, Сіяє сонце для живих (Рильський, І, 1956, 182); Матусина небога була оддана туди за коваля Ляща (Вовчок, І, 1955, 8); // безос. присудк. сл. Стерно із рук моїх однято і другому до рук оддано (К.-Карий, II, 1960, 271); Його [Т. Шевченка] оддано в москалі (Мирний, V, 1955, 313); // Який присвятив себе чому-небудь. Щось сильно тягне мене до літературної праці — і літературі я відданий цілою душею (Коцюб., II, 1956, 282).
2. прикм. Який, будучи пройнятий симпатією, любов’ю до когось, чогось, відзначається постійністю, вірністю. — Усе буде, як кажеш, — промовила вірна, віддана дружина (Вовчок, І, 1955, 364); Марина була його другом щирим і відданим, таким, що зустрічаються хіба тільки один раз у житті (Сміл., Пов. і опов., 1949, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 578.