ВІДДИМА́ТИ і ВІДДУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДДУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Дмухаючи, усувати, переміщати що-небудь. Віддувати попіл.
2. Робити опуклим, округлим; випинати (про губи, щоки й т. ін.). Воно [дитя] водило оченятами усюди і, оддимаючи губи, хапало, мукало (Мирний, І, 1954, 52); На пані подивишся: походжає в шовках, оддуває воло (Тесл., Вибр., 1950, 161); Сиділа [Юлька] відвернена лицем від Бронислава, віддула губи і мовчала (Фр., IV, 1950, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 579.