ВІДЖАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.., перех., рідко. Те саме, що відстраши́ти: // перен. Відігнати кого-, що-небудь. Я хотів би і сам оджахнути останню пам’ятку по булому (Вовчок, VI, 1956, 258); [Дарина:] Та я вже не плачу… Так не чіпатимеш [Потапа]? [Маруся:] Та ні, ні! Цур йому! Так віджахну, що й носом закрутить! (Стар., Вибр., 1959, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 583.