ВІДЗЕ́МОК, мка, ч., розм. Те саме, що окоре́нок. Трохи згодом признався, що гепнув головою до якогось відземка, немов довбнею (Март., Тв., 1954, 224); — А-а-а! — реве він, відкидає від стіни важке з тесаних одземків ліжко (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 13); * У порівн. Ціле тіло, як відземок, кріпке (Мак., Вибр., 1954, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 584.