ВІДКА́З, у, ч. 1. діал. Відмова. [Наталка:] Посватана… Що ж робить.. — Я і так.. всякий раз убивала її [матір] своїм одказом (Котл., II, 1953, 35); Хто б чого не попросив, ні в чім нікому не було одказу (Стор., І, 1957, 184).
2. діал. Відповідь. Чайченка тоді гарячка палила; без пам’яті сливе був він.. Питають: одкази його нерозумні, чудні… (Вовчок, І, 1955, 248).
3. муз. Те саме, що бека́р.
◊ До відка́зу, техн. — те саме, що До відмо́ви (див. відмо́ва). Приводні паси до верстатів то слабнули, як пущені віжки, то натягувалися до відказу (Бойч., Мо-лодість,1949, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 588.