ВІДКАРА́СКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДКАРА́СКАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. Звільнятися від кого-, чого-небудь неприємного; викручуватися. Боровий спершу, як тільки міг, відкараскувався від запрошень Коростилевського (Грим., Незакінч. роман, 1962, 151); — А що, Федоре, панів куме! — ледве ворочаючи язиком, вимовляє Федір. — Дожився? Здибало тебе щастя, що не втрапиш, як і відкараскатись від нього? (Мирний, IV, 1955, 233); Думка про неї [Олександру] наганяла хмару на Гнатове чоло; він жахався тої думки,.. силувався одкараскатись від неї (Коцюб., І, 1955, 70); Ні іронією, ні поблажливістю, ні глузуванням Каргата не спиниш і нічим од нього не відкараскасшся (Шовк., Інженерії, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 588.