ВІДКО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відколо́ти. Всі люди вже в гурті, а він, як тріска ота, відколота від дерева (Цюпа, Назустріч.., 1958, 448); // у знач. прикм. А вітер почина грати на далекім воринні. Дзз… тонко співає він в одколоту скалку (Коцюб., II, 1955, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 593.