ВІДКУПО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся і ВІДКУПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДКУПИ́ТИСЯ, уплю́ся, у́пишся; мн. відку́пляться; док. 1. За певну плату звільнятися від якоїсь повинності, обов’язку тощо. Хто не оженився, тому в’яжуть жінки колодку, а він одкуповується (Номис, 1864, № 7796); — Доведеться відкуплятися грішми, хлопче (Чаб., Балкан. весна, 1960, 303); Може, ще він не відкупився від некрутчини (Кв.-Осн., II, 1956, 67); // заст. Одержувати волю шляхом викупу. Вона й стала тоді ніби пильніш на нас дивитись, да й каже.., що в того-то да ще в другого пана парубки одкуплялись, то по півтисячі за себе положили (Вовчок, І, 1955, 75); Сповіщали, що Синан-паша бере в полон тільки тих, хто не мав за що відкупитися (Ле, Наливайко, 1957, 195).
2. перен. Виходити зі скрутного становища ціною втрати чого-небудь. Польське військо відходило, радіючи, що так дешево відкупилося (Кач., II, 1958, 424).
3. тільки недок. Пас. до відкупо́вувати, відкупля́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 599.