ВІДЛЕ́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДЛЕ́ЖАТИСЯ, жуся, жишся, док. 1. Лежачи, відновлювати сили після хвороби, втоми і т. ін.; відпочивати. Лейтенанта Сагайду контузило на Тисі, і він зараз теж відлежувався десь у госпіталі (Гончар, І, 1954, 180); Інколи, після репетиції, не кажучи вже про концерти, він падав знесилений, щоб відлежатись, віддихатись (Дмит., Розлука, 1957, 240).
2. перен. Уникати якоїсь роботи, обов’язку; нічого не робити. [Марія:] Не буде вам спокою, Максиме Харитоновичу! Самі ж ваші колгоспники не дадуть вам відлежуватись (Лев., Марія, 1953, 67).
3. Пролежавши певний час, ставати придатним для вживання; достигати (про овочі, фрукти).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 600.