ВІДМАХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. 1. Однокр. до відма́хуватися. Вона [дружина] кволим голосом вимовила: — Василю, я тебе прошу, йди в хату. Дем’янчук обмахнувся, сердито копнув ногою матрац (Жур., Звич. турботи, 1960, 91).
Відмахну́тися руко́ю — те саме, що Відмахну́ти руко́ю (див. відмахну́ти). — Куди біжиш? — Постигнеш… Андрій одмахнувся рукою. Ет, що там тепер Хома… (Коцюб., II, 1955, 34).
2. від кого — чого, перен., розм. Позбутися кого-, чого-небудь небажаного. Валя знов ніби не чула його слів, тільки ледве сіпнула плечем, щоб одмахнутись від Андрія (Коп., Лейтенанти, 1947, 184); Та відмахнутися від думки про неминучу неприємну розмову з дружиною йому не пощастило (Сміл., Сад, 1952, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.