ВІДМА́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок. 1. Махаючи чим-небудь, відганяти від себе кого-, що-небудь, захищатися перед кимсь або чимсь. Кирило Іванович насилу оббився від собак. Коли він мотався і одмахувався на всі боки, то суддя стояв на порозі, цькував і сміявся (Мирний, І, 1954, 162); Хлопець вертівся дзигою на місці, одмахуючись руками од нагая, як од оси (Вас., II, 1959, 55); Він ліниво відмахувався від них [мух] (Томч., Готель.., 1960, 134).
2. перен., розм. Відмовлятися, ухилятися від чогось, заперечувати щось у відповідь на чиїсь запитання. Спочатку Ліда відмахувалась, але згодом бачили якось Мечика й Ліду вдвох у кіно (Донч., V, 1957, 468).
◊ Відма́хуватися [обома́] рука́ми (рука́ми й нога́ми) — рішуче відмовлятися від чогось, заперечувати щось. Він почав питать в наймичок, в прикажчиків, але ті одмахувались руками і казали, що ті книжки їм зовсім ні для чого не потрібні (Н.-Лев., I, 1956, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 605.