ВІДМИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. 1. Миючи, очищати кого-, що-небудь від бруду і т. ін. Полоскала [Оленка], викручувала сорочку, відмивала комір, рукави (Горд., II, 1959, 66); — Сажі на тобі було три цебра. Почали відмивати — вода як чорнило стала (Донч., VI, 1957, 128); — Рук не можу одмити з гною (Коцюб., II, 1955, 18); * Образно. Чорну душу милом не відмиєш (Укр.. присл.., 1955, 160).
2. спец. Промиваючи, відділяти що-небудь від домішок. Відмивати золотий пісок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 605.