ВІДНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок.. ВІДНА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. Позбавляти кого-небудь звички, бажання кудись іти, що-небудь робити. "Та що ж ви, братця, з глузду з’їхали!.. Ні двигуна, ні паровика чи молотарки собі ж ніхто не візьме, а псувати ж для чого, краще громадою користуватися будемо". І таки віднаджував від сарая (Головко, II, 1957, 286); Як занадяться кури на город, то ніяк не віднадиш (Сл. Гр.); Лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (Трубл., Шхуна.., 1940, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 610.