ВІДО́МО, невідм. 1. присудл. сл. Про наявність відомостей про кого-, що-небудь. Всім відомо, куди він звик ходить і де він лиха набирався (Гл., Вибр., 1957, 33); Нам відомо, як окремий саперний ескадрон під градом куль і гармат наводив мости для переправи і ремонтував пошкодження (Донч., І, 1956, 71).
2. вставн. сл. Уживається для пояснення якоїсь причини, наслідку; зрозуміло, звісно. — Ти тепер така пишна стала — відомо, засватана! (Л. Укр., III, 1952, 738).
Як відо́мо — як усі знають. Хтось прислав мені вирізки з львівських газет про свято Котляревського. Річ невинна, як відомо (Коцюб., III, 1956, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 615.