ВІДПИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИСА́ТИ, ишу́, и́шеш, док., перех. 1. також без додатка. Відповідати комусь листовно. Тепер.. одписую Вам на Ваше питання про видання моїх праць (Мирний, V, 1955, 399); Я пишу на Русь листи та пишу, а лиш ти один відписуєш (Стеф., III, 1954, 28); // Повідомляти листом про щось. Тоді одписала Катря, що буде сама, приїде сама опоряджати, що їй у спадку дісталося (Вовчок, І, 1955, 252); Порадившись з Нечаєм, Богун відписав у Чигирин, що він залишається на пограниччі (Кач., Вибр., 1953, 99).
2. Письмово заповідати кому-небудь своє майно в спадок. Усю худобу тобі відписую (Барв., Опов.., 1902, 196); — Ти чого до мене прийшов? — закричав, багровіючи від люті, Шумейко. — Вчити, як моїм добром розпоряджатися, кому що відписувати? (Шиян, Ба ланда, 1957, 215); — Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я одписав тобі, а не Уласові, хату та грунт (Н.-Лев., III, 1956, 289).
3. діал. Списувати, переписувати. Що було до писання — рахункові задачі, німецькі задачі, — те попишемо, а властиво Волянський відпише від мене (Фр., IV, 1950, 227); Се ноти, котрі я відписала за гроші; мушу їх віднести (Коб., I, 1956, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 618.