ВІДПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., рідко. 1. перех. Те саме, що випльо́вувати. — Відпльовую кров та лаюсь — чого, мовляв, не заморозили, [зуб] чи, може, думаєте, як чабан, то йому й не болить? (Гончар, Тронка, 1963, 67).
2. неперех. Те саме, що спльо́вувати. Одпльовує люто, звіряючи зброю (Мал., Звенигора, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 620.