ВІДПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док. Повзучи, віддалятися від ного-, чого-небудь. Сховищем гадюки є будь-яка нірка, від якої вона не відповзає далеко (Визначник земноводних.., 1955, 133); Піхота, що йшла за ним [броньовиком], попадала до землі, знову відповзла у пшеницю (Кучер, Чорноморці, 1956, 130); * Образно. Останні танки, зробивши кілька пострілів, повернули назад. За ними відповзла колона автомашин (Збан., Незабутнє, 1953, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 620.