ВІДПОСТИ́ТИ, ощу́, ости́ш, док., перех., церк. Постячи, домогтися прощення гріха (гріхів). Даремно ти себе в тій келії неволиш. Гріха свого ти не відпостиш, не відмолиш (Фр., XIII, 1954, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 622.