ВІДПОЧИВА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до відпочива́ти 1. На одній ілюстрації показано, як Суворов куштує солдатський обід. Відпочиваючі солдати тримають себе невимушена (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 40); // у знач. ім. відпочива́ючий, чого, ч. Те саме, що відпочива́льник. Відпочиваючим створюють всі умови, щоб скоріше вони набиралися сил і здоров’я, бадьорими поверталися до творчої праці (Рад. Укр., 28. ІХ 1960, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 622.