ВІДРА́ДІСНИЙ, а, е, рідко. Який сповнює відрадою, радістю. — Ні спочинку немає, ні єдиної одрадісної хвилини (Мирний, III, 1954, 14); Іде весна одрадісна. Зелений шум кругом встає (Манж., Вибр., 1955, 38); Де взять відрадісних пісень? Круг мене мертве царство суші… (Граб., І, 1959, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 626.