ВІДРИ́В, у, ч. Дія і стан за знач. відрива́ти1 1, 5 і відрива́тися1 1, 5. З’ясовуючи специфіку мовлення і мови, він [А. Н. Леонтьєв] у той же час підкреслює їх єдність і неможливість відриву одного від [другого] (Рад. психол. наука.., 1958, 232); Вся історія марксизму-ленінізму вчить, що небезпечними ворогами революційної теорії є всякого роду догматизм, талмудизм, відрив теорії від життя (Рад. Укр., 11.XII, 1956, 1).
Без відри́ву від виробни́цтва — не залишаючи роботи, продовжуючи працювати. Значного поширення набуває заочна та вечірня освіта, яка дає можливість трудящим дістати вищу освіту без відриву від виробництва (Наука.., 11, 1958, 1); У відри́ві від кого, чого — не підтримуючи зв’язку з ким-, чим-небудь; відокремлено. Гарнізон наш розтав, зв’язку не було, діяли в повному відриві від своїх (Ю. Янов., II, 1954, 137); Радянську літературу не можна ні на хвилину мислити у відриві від народу і народної творчості (Рильський, III, 1956, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 628.