ВІДРИВА́ТИСЯ 1, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІРВА́ТИСЯ, ірву́ся, ірве́шся, док. 1. Відділятися, відокремлюватися від цілого внаслідок поштовху, потягнення або під дією власної ваги. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (Коцюб., І, 1955, 392); І нараз побачив, як відірвався від гілки лист осокора (Грим., Подробиці.., 1956, 3); * У порівн. А сирота її в селі, її єдиная дитина! Мов одірвалось од гіллі, Ненагодоване і босе (Шевч., II, 1953, 13).
2. перен. Відходити, віддалятися від кого-, чого-небудь. Москва залишилася позаду, але делегати якийсь час не відривалися від вікна вагона (Минко, Повна чаша, 1950, 171); І раптом у безмов’ї над рікою лунав тріск і гук — одна якась крижина одривається від берега (Скл., Святослав, 1959, 87); — Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись од тебе! (Н.-Лев., II, 1956, 313); Кілька торпедних катерів разом відірвалися від причалу (Ткач, Крута хвиля, 1956, 263); // Стрімко підніматися з землі. Матроси вели густий вогонь з мінометів, кулеметів і гвинтівок, не даючи змоги ворожій піхоті одірватися від землі (Кучер, Чорноморці, 1956, 129); Літак відірвався від землі і швидко набирав висоти (Собко, Зор. крила, 1950, 38); // Залишати когось далеко позаду або збоку; віддалятися. Ковпаківські розвідники могли відриватися на 100-200 кілометрів від з’єднання (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 37); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 393).
3. перев. у сполуч. зі сл. очі, погляд, перен. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Смутні ж хороші очі молодої Кармелихи.. не відривалися від сусіди (Вовчок, І, 1955, 357); Погляд її не відривався від рук завідувача (Шовк., Інженери, 1956, 69); Дивилася йому в блискучі вугільно-чорні очі, ..від яких їй чомусь несила було відірватись (Гончар, Таврія.., 1957, 461).
4. перен. Переставати щось робити, чимось займатися. Ганна усміхається соромливо і шиє, не одриваючись (Л. Укр., IV, 1954, 221); Він узяв кілька томів Леніна і у вільний час не відривався від книг (Стельмах, На.. землі, 1949, 283); Вона цілий день од роботи не одірветься (Мирний, IV, 1955, 76).
◊ Відрива́тися (відірва́тися) ду́мкою від кого, чого — переставати думати про кого-, що-небудь. На душі легше стає, коли одірвешся думкою од цієї пустині (Коцюб., III, 1956, 157).
5. перен. Поривати зв’язки а ким-, чим-небудь; ставати далеким, відчужуватися. Відірвався від свого пня, від мужицтва і як лист дубовий не даюся ще осени, але в’яну (Стеф., III, 1954, 128); Мати ніч передумала — свавільна дочка бентежить, одірвалася від хати, материного догляду (Горд., Дівчина.., 1954, 47); // Втрачати зв’язок із чим-небудь. Поет [П. Грабовський] вказує, що для розвитку передової літератури необхідно, щоб вона не відривалась від життя, від народу, боролась за прогресивні громадські ідеали (Іст. укр. літ., І, 1954, 489).
◊ Відрива́тися (відірва́тися) від землі́ — втрачати почуття реальності, зв’язку з ким-, чим-небудь. — Професор Куцевич людина, яка ніколи не відривається від землі (Рибак, Час.., 1960, 502).
6. тільки недок. Пас. до відрива́ти1.
ВІДРИВА́ТИСЯ2, а́юся, а́єшся, недок., ВІДРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док. Риючи, відкопуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 628 - 629.