ВІДРО́, а, с. 1. Металева або дерев’яна посудина з дужкою для носіння й зберігання води тощо. От Мелашка ухопить відра і йде по воду (Кв.-Осн., II, 1956, 430); Назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби (Л. Укр., ІІІ, 1952, 605); Виходить Надія з квартою і рушником, за нею Батура з відром в руках (Корн., ІІ, 1955, 210).
◊ Як (мов, на́че і т. ін.) з відра́ [ли́ти] — про великий дощ. Дощ як з відра лив (Мирний, IV, 1955, 238); Дощ лив мов з відра (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 474).
2. заст. Міра, що дорівнює вмісту відра (близько 12 літрів). А всім вкупі — червоного вина з Цареграду Відер з троє у барилі.. Всього везе (Шевч., І, 1951, 322); Старий Джеря і собі готувався до весілля. Він купив десять відер горілки (Н.-Лев., II, 1956, 181); Сеньків має прекрасні природні умови: річка Оскіл, високий її берег, чудесне на горі джерело води, що дає до сімдесяти тисяч відер чудової води на добу (Вишня, І, 1956, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 631.